Мирні акції з картонними плакатами російські державні медіа та колишні українські політики послідовно подають не як прояв громадянської позиції, а як організовану діяльність націоналістичних структур. У цьому контексті регулярно з’являється ім’я Сергія Стерненка та інших публічних фігур, яких російський наратив уже давно закріпив як «радикалів».
Цей підхід виконує одразу дві функції:
1. Підтверджує і підживлює центральну тезу про «нацифікацію» України.
2. Дискредитує саму ідею мирної громадянської активності, представляючи її як керовану і небезпечну.
Таким чином, будь-який протест автоматично інтегрується в російську пропагандистську конструкцію: не як суспільна реакція, а як доказ наперед сформульованої тези.

