Через обмеженість іпотеки та воєнні ризики оренда квартир стала тривалою стратегією для мільйонів українців. Водночас у країні починають розвиватися альтернативні формати спільного інвестування та обговорюється запуск соціального найму, пише rbc.ua
Український ринок житла переживає одну з найбільших трансформацій за роки незалежності. Через війну, міграцію та недоступність іпотеки дедалі більше людей відмовляються від купівлі квартири й обирають довгострокову оренду. У відповідь девелопери запускають нові формати житла, а держава шукає способи зробити оренду безпечнішою та доступнішою.
Водночас, через безпекові фактори ціни на оренду житла за останній рік у західних регіонах зростали значно швидше ніж у столиці. За даними ЛУН, вартість оренди однокімнатних квартир в Ужгороді збільшилася на 19%, в Івано-Франківську – на 22%, а у Львові – аж на 29%. Тим часом у Києві за цей самий період медіанна ціна зросла лише на 6%.
Через таке зростання цін навіть оренда однокімнатної квартири у відносно безпечних регіонах України стає все менш доступною для звичайних громадян.
У Львові, Ужгороді та Івано-Франківську вартість оренди однокімнатної квартири вже становить приблизно 66–75% середньої місцевої заробітної плати.
Серед українців найчастіше житло орендують саме молоді люди. За даними Cedos, частка орендарів серед молодих людей становить 18%. Реагуючи на їхні запити, на ринку починають з’являтися та набувати популярності нові формати нерухомості для оренди: прибуткові будинки, апарт-готелі та колівінги.
Колівінг – це формат спільного проживання, де мешканці отримують невелику приватну спальню та величезні спільні зони (коворкінг, кухню, терасу).
Паралельно у великих містах розвивається формат Build-to-Rent – прибуткові будинки під єдиним централізованим управлінням.
Тим часом, люди, які не можуть дозволити собі нові формати житла, вимушені вдаватися до звичної оренди, часто на сірому ринку, не почуваючись у безпеці, розуміючи, що це чуже і тимчасове й не маючи змоги планувати майбутнє у багатьох сферах життєдіяльності.
Окрім психологічного тиску, оренда створює колосальне фінансове навантаження, особливо для родин з середнім або низьким доходом.
Згідно з опитуваннями Cedos, оплата житла є фінансово обтяжливою для багатьох родин. У 2024 році 43% опитаних витрачали на нього понад третину доходів.
У 2025 році тенденція збереглася. Серед родин із низькими статками 16% віддають на оренду більше половини бюджету, через що 38% змушені економити на їжі, а 42% – на одязі.
З точки зору приватного інвестора, вкладати гроші в нові сервісні формати може стати гарною альтернативою звичайній нерухомості.
Майбутнє житлової сфери в Україні залежатиме від здатності держави та приватного бізнесу об’єднати зусилля, адже без цього ризик кризи розселення переселенців та молоді лише зростатиме.
Голова правління “Укрфінжитло” Євген Мецгер розповідає про розширення державних інструментів. За його словами, компанія має навчитися залучати більше ресурсів із різних джерел та виходити за рамки класичного кредитування.
“Ми маємо навчитися залучати більше ресурсів із різних джерел і працювати не лише з іпотекою, а й із соціальною орендою, фінансуванням забудовників та, можливо, орендою з правом викупу”, – додає Євген Мецгер.
Крім того, вказує він, в Україні на базі “Укрфінжитла” має з’явитися своєрідна “житлова парасоля” – інституція, яка відповідатиме не лише за іпотеку, а за всі фінансові інструменти у житловій сфері. Вона, за твердженням Євгена Мецгера, може бути створена за два-три роки.
Якщо до війни оренда була для більшості українців тимчасовим етапом перед купівлею власної квартири, то сьогодні вона дедалі більше перетворюється на довгострокову модель життя. Від того, чи зможе держава зробити цей ринок цивілізованим і доступним, залежить не лише комфорт мільйонів орендарів, а й відновлення ринку житла після війни.
