Прем’єра, яку показав наприкінці сезону академічний український театр ім. Т.Шевченка, безумовно, викличе цікавість і суперечки.
«Історія Отелло», хоч там і стоїть два автори – Шекспір і Леонід Іцелєв, – зі знаменитим першоджерелом має спільного тільки імена дійових осіб, історію ж ми побачили зовсім іншу. Леонід Іцелєв – драматург сучасний, а відтак дивиться на світ, на стосунки людей і навіть країн вже через досвід двох світових воєн. Дія не має якоїсь чіткої сюжетної лінії, вона складається з калейдоскопу окремих коротких сцен, а ми вже самі повинні скласти собі цілісне уявлення про задум автора. Це потребує від глядача певної напруги, але ж режисер – заслужений діяч мистецтв України Анатолій Канцедайло зробив усе, щоб нам було захоплююче розгадувати цей кросворд. Вистава вийшла яскравою, стрімкою, видовищною.
Він знайшов підтримку у надзвичайно цікавих київських художниць – сценографа Лариси Чернової та автора костюмів Ольги Новікової. Цей колектив однодумців створив для нас дивний нереальний світ з казковими нарядами та іграшковими армадами кораблів. Однак, в ньому впізнаються реалії, характерні для будь-якої європейської країни напередодні початку першої світової війни. Недаремно Канцедайло трохи «поправив» автора п’єси, помінявши назви країн Румунію та Болгарію на вигадані Рутунію та Баланію, а острів Кіпр на Кіприду.
Вже музично-танцювальний пролог (хореографія В’ячеслава Івлюшкіна) захоплює нас і бентежить, бо то якийсь бал сатани з дивними і лякаючими персонажами. Але насправді то бал з приводу воєнної перемоги Рутунії, яка відхапала собі у Баланії вихід до моря, і стає віднині морською державою. Тут ми і знайомимось з персонами – вищим ешелоном влади – прем’єром, сенатором, губернаторами, лідерами партій, депутатами та їхніми сім’ями. І знайомство це приголомшливе. У яскравій, насиченій метафорами виставі, важко виділити когось з акторів – усі вони складають єдиний ансамбль, в якому кожен працює на спільну ідею. Ми потрапляємо у світ без моралі, де батько торгує своєю донькою заради вигідної посади, а дочка (та сама Дездемона!) й сама інтригує відразу з трьома, де бойовий офіцер Яго – виявляється жінкою і коханкою Отелло, якого анітрохи не бентежить репутація гомосексуаліста, що створює йому ця ситуація. Навпаки, вона йому додає слави. Словом, це перевернутий і агресивний світ, в якому усі брешуть, усі прагнуть багатства, не гребуючи на шляху до своїх невтримних і розбещених бажань ніякими засобами, аж до злочину.
І знову ж нагадаємо: усе це відбувається напередодні світової війни. То чи не закономірно, що цей гнійник вибухнув врешті великою бідою для усього людства? Наприкінці на сцені з’являються партизани переможеної країни, які прийшли відвоювати загарбане. Одягнені подібно до будь-яких партизан усіх народів – вони ніби стають провісниками нових революцій та переворотів, а це значить, нової крові і жертв. Схоже, цей коловорот ніяк не можна зупинити…
DneprNews.info
Источник – ИА «Телетайп»
Отелло – герой… буфонади
