«Історія кожної — суцільний біль». Правозахисниця розповіла про жертв зґвалтувань та інші злочини окупантів

На фото — Лариса Денисенко, адвокатка, правозахисниця та співзасновниця Асоціації жінок-юристок України ЮрФем (Фото:Наталія Кравчук / НВ)

На фото — Лариса Денисенко, адвокатка, правозахисниця та співзасновниця Асоціації жінок-юристок України ЮрФем

Лариса Денисенко, адвокатка, правозахисниця й письменниця, розповідає про кримінальний слід, що залишає по собі російська армія в Україні, та відповідає на складне запитання про покарання винних

Після відступу російських окупантів з північно-західного передмістя Києва розкрилися факти їхньої безпрецедентної жорстокості щодо мирного населення. Про те як ведеться збір фактів масових вбивств, зґвалтувань та інших злочинів російської армії і чи вдасться покарати за це злочинців НВ розпитав Ларису Денисенко, адвокатку, правозахисницю та співзасновницю Асоціації жінок-юристок України ЮрФем.

— За вашими оцінками, яких саме воєнних злочинів Росії в Україні з моменту повномасштабного вторгнення зафіксовано найбільше?

— Я наполягаю на тому, що все це повномасштабне вторгнення є не просто війною, не просто воєнним злочином, а геноцидом українського народу. Публічні виступи, риторика, коментарі вищого керівництва Росії вказують на процес «деукраїнізації». Це заперечення існування кожного і кожної з нас як людини, як нації, це націленість на знищення і вбивство.

Буча, Бородянка, Маріуполь, Херсон — тут далеко не всі назви. Кожне окуповане місто, містечко, село — воєнні злочини, в такій реальності ми всі живемо.

Сексуальне насильство, мародерство, викрадання людей з проактивною позицією, викрадання їхніх родичів, захоплення і зруйнування пологових будинків, притулків матері та дитини, будинків, де проживали люди з інвалідністю, розстріли літніх людей, хворих, примусове вивезення дорослих і дітей на окуповані території, формування військових підрозділів з чоловіків на тимчасово окупованих територіях і Криму, злочинне поводження з полоненими, створення фільтраційних таборів, обстріли зелених коридорів, створення гуманітарної катастрофи — я не можу навіть всього перелічити.

Ви знаєте, дуже показовий факт, на мій погляд, коли адвокати РФ у Міжнародному суді ООН відмовилися від подальшого співробітництва з цією країною, і висловили жаль, що не зробили цього після анексії Криму, бо, повірте мені як адвокатці, наш професійний обов’язок — забезпечувати захист будь-якому злочинцю, попри всі наші моральні внутрішні установки, і якщо мої колеги відмовляються, то йдеться навіть не про воєнних злочинців, це — абсолютне зло.

— З’являється дедалі більше свідчень про нелюдське поводження військовослужбовців РФ по відношенню до мирного населення в містах, які пережили чи живуть в окупації. Що вас вразило найбільше?

— Гласні або ж негласні накази командування чинити ці звірства. Терор, насилля, катування над цивільними, вбивства дітей, розстріли людей у черзі за продуктами, в церквах, зневоднення, голод, приниження, фосфорні бомби, бомби, які навмисно кидаються в укриття з людьми, замінування цивільних авто, створення гірлянд з відрубаних голів курей, спалення заживо коней, безпрецедентне мародерство, ґвалт як життів, так і осель. Ви розумієте, що такі однакові підходи свідчать не про те, що один чи інший солдат є тварюкою, моральною потворою, це орда, яка виконує настанови, отримує від цього садистське задоволення.

Що мене вразило найбільше? Я не можу побачити в цьому людськості, ви знаєте, я дуже рада, що не веду тему полонених, не проводжу допитів і не стежу за тим, як з ними поводяться, я просто не можу прийняти після побаченого, прожитого, почутого, що це — люди. А ми маємо дотримуватися норм Женевських конвенцій поводження з полоненими. Навіть коли ми бачимо, що зробили з нашими полоненими прикордонницями і бійчинями — змушували оголюватися в присутності чоловіків, поголили волосся, це — сексуальний злочин.

— Я знаю, ви збираєте факти про масові зґвалтування окупантами жінок та неповнолітніх. Розкажіть, що вдалося зробити?

— Зараз я працюю з чотирма жінками, історія кожної – суцільний біль. Я не можу ділитися деталями, але повірте людині, котра займалася справами сексуального насильства в мирні часи, і це завжди було важко, нестерпно, то те, що я чую зараз, виходить за рамки звичайного кримінального злочину. Я розумію, що це може звучати цинічно, сексуальне насильство завжди, на мій погляд, більше за кримінальний злочин, але те, що пережили мої жінки, не має тягнути за собою прощення. І, між іншим, нагадаю, що сексуальне насильство як воєнний злочин відноситься до тієї категорії злочинів, до котрої не застосовується амністія.

— Як і чим можна допомогти жертвам сексуального насилля?

— Є міжнародні протоколи ООН, розуміння і дотримання яких, ухвалення чітких алгоритмів виконання становлять систему комплексного підходу безпеки, захисту, розслідування, документування, правової та медичної допомоги, реабілітаційних механізмів для тих, хто вижив після цього злочину.

Ми вперше стикнулися — і як держава, і як волонтери, громадянське суспільство — з такими звірствами, з таким масштабом. І зараз йде робота за всіма напрямами. Головне, щоб вижилим не завдали шкоди, щоб була повага і безпека. Мені видається, що всім це зрозуміло, всі працюють дуже делікатно, чутливо, обмінюються думками, порадами. У цей процес включені іноземні польові й наукові експерти ти експертки.

— Що робити з задокументованими фактами насилля далі? Чи буде покарано злочинців? Чи існує світовий досвід у притягненні до відповідальності винних у зґвалтуваннях під час війни?

— Існує єдиний портал для збору даних щодо всіх воєнних злочинів, ось він — https://warcrimes.gov.ua. Туди надходить різна інформація, і надходитиме далі. Це вправний симбіоз роботи правозахисних організацій, окремих ініціатив та системи кримінальної юстиції. Певні злочини будуть розглядатися українськими судами. Але якщо говорити про міжнародне кримінальне правосуддя, то якраз робота Міжнародного трибуналу по колишній Югославії, матеріал, з яким він працював, вказав на те, що сексуальне насильство це — воєнний злочин, злочин проти людяності.

Ці злочини не мають терміну давності. Людина, котра зараз не готова в силу різних обставин свідчити, може бути впевнена, що її голос не зникне в історичному галасі, її голос стане рядком у вироку проти того, хто чинив цей злочин. Навіть зараз є відкриті дані, що дозволяють ідентифікувати цих паскуд, так і командування, яке зробило зґвалтування зброєю, яке зробило це звірство порядком і традицією поведінки окупаційних військ.

— Також знаю про випадки недвозначної поведінки співвітчизників по відношенню до жінок під час повітряної тривоги, скажімо, у бомбосховищах чи метро. Як ви це прокоментуєте?

— Я хочу звернутися до тероборони, поліції, небайдужих людей, що кожен голос жінки, звернення, скарга на неналежну поведінку чоловіка, сексуалізація, напад, загравання, які жінка вважає неприйнятними, потребує негайного реагування, жодних звинувачень на адресу заявниць не має звучати, жінка розраховує на безпеку, особливо в умовах, коли вона ховається від небезпеки ракетного удару, обстрілу, бомбардування у сховищі, тому проявам сексуальних злочинів треба надавати юридичну оцінку і зупиняти.

— Які ще проблеми, на вашу думку, постануть перед українським суспільством по завершенні війни, та як їх вирішувати?

— У нас завжди багато внутрішніх проблем, тих, які реально існують, тих, котрими маніпулюють. Ми всі різні люди, з різними політичними вподобаннями, смаками, ставленням до слів, людей, мови, реформ.

Але в нас зараз однозначно є єдність щодо збереження нашої нації, щодо цивілізаційного розвитку, порятунку кожної нашої людини, кожного міста, шалена вдячність до ЗСУ, вдячність до людей, що відновлюють інфраструктуру.

Ми можемо сперечатися щодо методів, щодо підходів, критикувати й конкурувати. Нам можуть подобатися або ж ні політики, миттю нікуди не дінеться корупція, нікуди не дінуться зловживання, не настане водночас добробут і щастя, всі ми не станемо хорошими для всіх людьми. Але, на мою думку, це і є життям: сперечатися, пробачати, сваритися, миритися, гратися у зради і перемоги, вихвалятися і соромитися, перебувати у травмі, злитися, не знаходити місця, висловлювати претензії своїм, мірятися болем, мріяти про прекрасне майбутнє.

Источник: nv.ua
DneprNews.info

Оцініть автора
Новостной портал Днепра
Додати коментар