Розкіш померти по-людськи


Станом на 01.01.2020 року в місцях позбавлення волі кримінально-виконавчої системи України трималося 52863 особи. За тенденцією останніх років, ця цифра на наступний звітний період має зменшитись приблизно на 3-5%. Хтось вийде на волю після закінчення терміну ув’язнення, хтось умовно-достроково, хтось за станом здоров’я, а хтось помре за гратами та залишить по собі невеличкий насип та кілок з набитою бляшанкою без імені.

Такими полями безіменних кілків може “похвалитись” будь-яка зона, але найяскравіші враження — біля установ, де утримуються люди з вадами здоров’я. На Дніпропетровщині таких колоній всього дві — 89-та Дніпровська (де утримуються хворі на туберкульоз) та 45-та Софіївська для людей з інвалідністю. Як би не проводили реформу медичної системи, як би не створювали умови для людей з певними захворюваннями — установи виконання покарань (УВП) все ж-таки не курорти і не хоспіси; стати здоровішим, та й навіть померти з належним доглядом в них за визначенням не вийде.

Для осіб, які за станом здоров’я не можуть відбувати покарання, існує стаття 84 ККУ: 1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п’ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Для забезпечення функціонування цієї статті створена процедура так званого актування — дострокового звільнення через хворобу. Перелік підстав та механізм прописаний в спільному наказі МОЗ та Мінюсту №1348/5/572 “Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі” (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE25767.html). Якщо дуже коротко, в ньому йдеться про те, що в’язня, в якого є підозри на тяжку форму онкології, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, лепру та низку інших діагнозів, має обстежити лікар установи та скласти відповідний висновок. З цим висновком засудженого відправляють для проходження лікарсько-консультативної комісії до закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС), або якщо це неможливо — до ЗОЗ державної або комунальної форми власності. Простіше кажучи — до обласної чи міської лікарні. Після отримання позитивного висновку комісії УВП готує подання до суду про звільнення. При розгляді справи судом враховуються такі обставини як: час виникнення захворювання (до чи після вчинення злочину та отримання вироку), тяжкість скоєного, характер захворювання, характеристику засудженого та інше. Весь цей час — від початку обстеження до рішення суду — засуджений перебуває в закладі охорони здоров’я, з якого за результатами розгляду справи відправляється або назад у колонію, або на волю — доживати дні, отримуючи належне лікування і дивлячись на небо не крізь решітку.

В теорії це все звучить дуже гуманно і по-європейськи, але, як і багато чого в нашій країні, на практиці виглядає геть інакше.

Ми зараз не будемо зупинятися на проблемах, які можуть виникнути (лікар не бачить ознак хвороби, прокурор заперечує проти звільнення, тощо), а можуть і не виникнути, розглянемо ті, які трапляються з вірогідністю, близькою до 100%.

1. Лікарсько-консультативні комісії. Згідно Наказу, вони можуть збиратись як в медчастинах при УВП, так і в цивільних лікарнях. Після реформи, яка розділила медицину і пенітенціарну систему, ЛКК відновлювались тяжко, довго і не скрізь, а в цивільних лікарнях такі комісії не збираються. По факту — як вони функціонують не дуже зрозуміло і донині. Тому, тяжкохворих засуджених етапують до тих небагатьох установ, в яких можливо пройти обстеження. Якщо пощастить — в межах області, якщо ні — то ні.

2. Етапування. Сам процесс транспортування засуджених етапом, здебільшого, скидається на катування, а якщо додати до того ще й тяжку хворобу…

Судіть самі.
Для того, щоб отримати висновок ЛКК засудженому, який відбуває покарання, наприклад, в Полтаві — його треба доправити до харківської виправної колонії №100, де й засідає та сама комісія.
Етапування — це не пряма на мапі з п. А в п. Б, це без перебільшення сім кіл пекла:
— автозак. Як правило, перероблений з вантажівки, без опалення взимку та охолодження влітку. Об’єм автозака невеликий, а от місткість — навпаки. Щоб дурно не палити паливо, автозаки традиційно забивають під зав’язку. В такий спосіб засудженого доставляють до
— СІЗО. Здебільшого це транзитна камера — тісна, брудна “зала очікування” для засуджених, яких переміщують з однієї установи в іншу. Скільки триватиме очікування — невідомо. Доки не набереться потрібна кількість для перевезення. Може, день, а може і три. Весь цей час особові справи та медичні карти засуджених знаходяться в “багажному відділенні”, їх не розпаковують і стан засуджених не відстежують. Лікарі, які роблять регулярні обходи, без документації оцінити ситуацію та надати якісну допомогу просто не в змозі. Якщо зовсім зле — засуджений чекає на етапування у медичній частині СІЗО. Велика удача, хоч знеболююче зможе отримати. Коли набирається потрібна кількість людей, їх знову вантажать у автозак та доправляють на залізничний вокзал.

Там на засуджених чекає
— вагон типу “ЗАК” (вагонзак). Він схожий на звичайний пасажирський купейний вагон, але є декілька відмінностей. Полиць в купе не чотири, а шість, на них немає дермантину та синтепону — тільки фарбоване дерево, замість дверей з дзеркалом — решітка. Вікон в купе для засуджених нема, провітрюється тільки коридор і виключно під час руху потягу. Обігріву та ковдр у вагонзаку нема. Хоч купе і розраховано на 6 лежачих місць, засуджених там буває, як правило, набагато більше — до 20 осіб. Як і у стандартному вагоні, у вагонзаку дев’ять купе і всього два туалети, які можна відвідати також лише під час руху. В таких умовах перевозять абсолютно всіх: вперше засуджених та рецидивістів, чоловіків та жінок, здорових та хворих — поблажок нема нікому.
Вагонзак не тягнуть окремим локомотивом від початкової до кінцевої, його підчіпляють до попутних пасажирських потягів, потім відчіпляють на станції і залишають на декілька годин у відстійнику — чекати іншого попутного. Таким чином шлях, який долається зазвичай за декілька годин, може розтягнутись на кілька днів.

А тепер згадаємо, що в вагоні їде тяжкохвора людина. Медпрацівник, який теоретично може її супроводжувати — це щось на кшталт міських легенд, ніхто їх у вагонзаках ніколи не бачив, є тільки солдати строкової служби і наказ, згідно якого вони не можуть надавати медичну допомогу та робити ін’єкції. Навіть, якщо вміють, навіть якщо шприц зі знеболюючим принесли на вокзал родичі, навіть якщо копії медичних документів, що підтверджують потребу у знеболюванні, на руках — все одно не можуть. Не дозволено.

Після прибуття на місце призначення, ланцюжок автозак — СІЗО — автозак — колонія повторюється.

Кінцевий пункт — заклад охорони здоров’я. Там засудженого обстежує комісія та надає висновок про його стан та можливість подальшого перебування за гратами. Якщо лікарі вирішують, що нічого страшного і на волю не час — автозак, СІЗО, автозак — і до місця відбування покарання. Оскаржити рішення комісії не можна, — лише податися повторно, а комісія, бувало, таке вирішувала, що у досвідчених адвокатів мову віднімало.

Якщо рішення позитивне — документи передаються в установу, готується подання до суду. Висновок ЛКК не є вирішальним у подібних справах. Не зважаючи на страшний діагноз, можна залишитись помирати в колонії через наявність, наприклад, дисциплінарних стягнень. Або відсутність заохочень.

Якщо Фортуна буде прихильною — на волю можна вийти прямо з воріт лікарні, де проводилось обстеження, а якщо ні — то ні. Автозак, СІЗО, автозак… І в переважній більшості випадків, суди України виносять рішення не на користь засудженого.

Дмитро Рева, директор ГО “Правозахисна група “СІЧ””:

Подібна практика не відповідає вимогам:
— статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, визнаються найвищою соціальною цінністю.
— статті 50 КК України, згідно з якою метою покарання не є катування або позбавлення особи життя, а є виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
— статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій йдеться про те, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Наразі існує низка рішень ЄСПЛ щодо порушення Україною ст. 3 Конвенції відносно власних громадян, але ці скарги і ці рішення є поодинокими і не можуть суттєво вплинути на поточну ситуацію. Система на те й система, щоб бути залізобетонною і опиратися будь-яким змінам, але задіявши внутрішні та зовнішні важелі тиску її можна зрушити в бік гуманізації та відповідності європейським нормам.

За наявності достатньої кількості скарг з одного й того ж приводу суд, як правило, об’єднує їх і розглядає в одному провадженні. За результатами такого розгляду він може зобов’язати Україну змінити чинне законодавство задля усунення масового порушення прав людини.
dneprnews.info

Главный редактор новостного портала DneprNews.info

Оцените автора
Новостной портал Днепра
Добавить комментарий